8 клас. Всесвітня історія

 Всесвітня історія автора Щупак восьмого класу продовжує дослідження історії різних країн світу, яка має тісний зв'язок з історією українських земель. Ви дізнаєтеся про мандри відважних мореплавців і відкриття Нового світу, про зміни у світогляді людей і неймовірне піднесення культури за часів Відродження. Образи відважних мушкетерів, кардинала Рішельє, рішучого Мартіна Лютера, геніального Леонардо да Вінчі, могутнього Сулеймана І та звичайних людей різних країн оживуть на сторінках підручника. Ці картини історії Раннього Нового часу мають велике значення для нашого часу, бо саме тоді зароджувалися основи нинішньої системи господарства й сучасної мови, мистецтва й культури, нової європейської науки та ідей гуманізму. Навчальний матеріал підручника поділений на розділи та параграфи, кожен з яких містить окремі пункти для зручності читача.

https://shkola.in.ua/images/pictures/Pidruchnyky/8-klas/Vsesvitnja-istorija/vsesvitnia-istoria-8-klas-shchupak-2021.jpg

Вступ. Ранній Новий час в історії людства.

Протягом XIV-XV ст. в середовищі середньовічного суспільства почали з’являтися ознаки нового етапу розвитку людства. А вже наприкінці XV ст. мислителі Відродження констатували початок Нового часу — доби прогресу у всіх сферах життя європейського суспільства.

Новий час (або Модерна доба) — період в історії людства (кінець XV — початок XX ст.), протягом якого відбувся перехід від аграрно-ремісничої цивілізації до індустріального суспільства; період становлення сучасної європейської цивілізації.

В історії Нового часу виокремлюють два періоди: Ранній Новий час (Ранньомодерна доба) та власне Новий час (Модерна доба).

Розкриваючи зміст Модерної доби, ми звертаємо увагу на якісні зміни в житті саме європейського суспільства. Це зумовлено тим, що за Нового часу цивілізаційні центри пішли власними шляхами розвитку: Західна Європа — шляхом модернізації усіх сфер суспільного життя, а більшість неєвропейських країн ішла власним традиційним шляхом розвитку аграрно-ремісничого суспільства. Тому суспільства неєвропейських країн учені часто називають традиційними.

\

Великі географічні відкриття європейців в ХV- XVI  столітті.

Великі географічні відкриття XV-XVI ст. — надважливий цивілізаційний «вибух», що докорінно вплинув на перебіг історії. Вони передусім довели істинність ранньосередньовічних припущень щодо кулястості Землі. З другого боку, під час далеких мандрівок люди поглибили свої знання про світ. Як відомо, географія зародилася в добу Античності. У Середньовіччі землеописові надбання греків і римлян удосконалили араби. Вони дізналися багато про мореплавство на Сході, але породили кілька певною мірою «шкідливих» легенд про земну поверхню. Наприклад, що Атлантичний океан перепливти неможливо, бо він — велике «зелене море» без меж та берегів. Таку «картинку» сприйняли європейці, які додали в наявні мапи свої бачення на основі народних і біблійних переказів. Як наслідок, витворилася й побутувала химерна «суміш» різних спотворених географічних свідчень. Якщо середземноморські та чорноморські території більш-менш розвідали ті ж торговці, то про віддалені краї відомостей неабияк бракувало. Для їхнього отримання потрібен був поштовх, і наприкінці XV ст. склалися сприятливі умови для нього.

Великі географічні відкриття відбулися завдяки досягненням астрономії та військової справи, особливо кораблебудування. Європейці навчились обчислювати географічні координати за Полярною зорею. Коли це було неможливо, використовували компаси й астролябії — пристрої для визначення розташування небесних тіл. Відтоді моряки могли відпливати далеко від берега та вільно орієнтуватись у водному просторі. На глибокій воді вони почувалися впевнено на каравелах — швидких і маневрених вітрильниках, здатних долати чималі відстані. Уперше згадані близько 1440 р., ці невеликі кораблі тривалий час символізували військову могутність Європи. І от настала слушна нагода для застосування їх в інших цілях. Як бачите, європейці мимоволі ретельно «готувалися» пізнавати далекі обрії.

                                       

Завоювання і освоєння Нового світу європейцями.

До відкриття Америки європейцями тут існували місцеві розвинені цивілізації, які створили неповторну культуру.

Територію сучасної Мексики та Гватемали заселяли племена майя. Вони цікавилися астрономією, створили власний календар і писемність. Майя засновували міста, будували палаци, мали майданчики для гри в м’яч. До пантеону богів майя входили боги землі, дощу, вітру, блискавки й інших природних сил і явищ.

Іншою великою імперією доколумбової Америки була держава інків (самі жителі називали свою країну «Земля чотирьох частин»). Інки населяли територію сучасного Перу й Еквадору. Слово «інка» також мало значення титулу. Верховного правителя називали «Сином Сонця» та вклонялися йому як божеству.

Інки створили могутню і розвинену цивілізацію. їхню столицю Куско захищали високі мури, всередині міста були кам’яні дороги.

Інки мали власну писемність — вузликове письмо, що складалося з різнокольорових мотузок і вузликів різного розміру.

До приходу іспанців інки мали найчисельнішу армію в Південній Америці й володіли особливим військовим мистецтвом.

У долині Мехіко на початку XIII ст. оселилися племена ацтеків. Столицею держави було місто Теночтітлан, яке розташовувалося на острові посеред озера. Ацтеки називали свою країну «островом Ацлан» («місце, де живуть чаплі»). Вони підкорили багато сусідніх племен і стягували з них данину.

Зародження капіталістичних відносин. Повсякденне життя у Західній Європі.

СТАНОВЛЕННЯ КАПІТАЛІЗМУ. МАНУФАКТУРНЕ ВИРОБНИЦТВО Й НАЙМАНА ПРАЦЯ

У XVI-XVII ст. основою світової економіки лишалися аграрні відносини. Водночас протягом XVI-XVII ст. в Європі розпочався перехід від аграрного до індустріального суспільства. З розвитком міст, торгівлі, виробництва закладалися основи майбутньої ринкової економіки. Товари все частіше почали виготовлятися заради отримання прибутку — на продаж. У Західній Європі зародився капіталізм.

Колоніальна політика європейців у Новому світі полягала у пограбуванні колоній та експлуатації корінного населення для одержання прибутків. Великі географічні відкриття пришвидшили розклад феодальних відносин і нагромадження капіталу — коштів і ресурсів, що вкладалися в розвиток виробництва.

Надходження дешевого золота до країн Європи спричинило його знецінення та «революцію цін».

«Революція цін» розпочалася насамперед в Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального золота й срібла (у 1600 р. — 83 %). Здешевлення золота призвело до зростання цін в усіх розвинених країнах Західної Європи. До того ж ціни на продукти сільського господарства були вищими, ніж на промислові товари. Подорожчали й предмети першої необхідності.

Індустріальне суспільство — суспільство, у якому головну роль відіграє промисловість, більшість населення працює на заводах і фабриках, формується громадянське суспільство.

«Революція цін» — процес підвищення цін на товари внаслідок падіння вартості дорогоцінних металів, які виконували функцію грошей.

Капітал зосереджувався в руках купців і майбутніх підприємців (буржуазії), а збіднілі селяни, робітники, колишні цехові майстри ставали новою вільною робочою силою — найманими робітниками.

Наприкінці XVI ст. виникли перші мануфактури з використанням найманої праці. У конкурентній боротьбі з мануфактурним виробництвом цехове ремесло занепадало.

 ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

Протягом XVI-XVII ст. чисельність населення Західної Європи збільшувалася. Цьому сприяли поліпшення умов життя людей, якості харчування і збільшення народжуваності. Середня тривалість життя лишалася низькою — 40-45 років. Водночас високою була смертність від різних епідемій і хвороб (чуми, холери, тифу та туберкульозу, які були невиліковними), дитяча смертність. Люди почали пізніше брати шлюб, змінилися стосунки між членами родини. Вихованню дітей тепер приділяли значно більше уваги, а їхнє народження ставало справжнім сімейним святом.

У XVI ст. подвоїлося населення міст. Більшість їх у цей період зберігала середньовічний вигляд. Міста в основному були невеликими та мали до 5 тис. жителів. Виняток становили такі великі міста, як Париж (300 тис.), Лондон, Неаполь, Амстердам, Антверпен, Рим, Мілан, Брюгге, Генуя, Прага. Вони були центрами ремесел і торгівлі, розвитку культури, багатонаціональними європейськими «велетнями».

Кухонний натюрморт (картина художника Флоріса ван Шутена, XVII cт.)

Сніданок (картина художника Флоріса ван Шутена, XVII cт.)

Луїза Лотаринзька (портрет роботи художника Франсуа Клуе, XVI ст.)

Гданськ у XVII ст. (картина художника Войцеха Ґерсона, XIX ст.)

Реформація в країнах Західної Європи.

Контрреформація. Релігійні війни

РЕЛІГІЙНІ ВІЙНИ

Реформація і Контрреформація зробили Європу схожою на «клаптикову ковдру». Протягом XVI ст. вона була ареною зіткнень між католиками й протестантами. Ці зіткнення дістали назву релігійних війн.

Їхнім могутнім супротивником був імператор Священної Римської імперії Карл V, який називав себе «католицьким королем Німеччини, Іспанії та всіх королівств». Вбачаючи загрозу розколу імперії, він вирішив розправитися з князями — прибічниками Реформації.

Тривале релігійне протистояння в Німеччині загрожувало розколом Священної Римської імперії, тому іспанські Габсбурги, які в той час очолювали імперію, пішли на компроміс. У 1555 р. було укладено Аугсбурзький релігійний мир, який визнавав лютеранство й право князів на своїх землях уводити ту релігію, яку самі сповідували. На території міст могли існувати обидві конфесії. У життя німецьких князівств увійшов принцип «Чия влада, того й віра». Відтоді віру своїх підданих визначав князь.

З терен Швейцарії на південь Франції поширився кальвінізм. Французьких кальвіністів називали гугенотами. Саме поширення цього руху стало однією з головних причин релігійних (гугенотських) воєн 1562-1598 рр. Завершилися вони підписанням Нантського едикту 1598 р., яким також визнавалися права кальвіністів у Франції.

Релігійні війни торкнулися більшості європейських країн. Головним підсумком релігійних війн було законодавче закріплення рівності між протестантами та католиками.

Гуманізм. Високе Відродження.

Серед причин появи гуманізму дослідники визначають зміну соціальноекономічного становища в Італії, як-то зростання ролі ремісничих цехів, активізація торгівлі та посилення політичного впливу купецтва. Вплинуло на тогочасне світосприйняття також пополанство — об'єднання торговців і ремісників з метою позбавити феодалів влади у містах. Пополани перемогли в Болоньї, Флоренції та Сієні. Важливу роль відігравали також розвиток банківської системи, зокрема громадських банків та кредиту в XII ст. Важливим був також інтелектуальний вплив з боку грецьких науковців, які після Падіння Константинополя у 1453 році емігрували до Італії. Вчені з Візантії не тільки навчали грецької мови, але й популяризували ідеї грецької античної демократії та філософії. Відчутний вплив мала також культура арабської Іспанія, адже саме завдяки арабським перекладачам було збережено величезну кількість давньогрецьких і римських текстів, які пізніше зіграли велику роль у формуванні світогляду гуманістів. Наприклад, популярним в Італії було вчення арабського мислителя Ібн Рушда, що спиралося на концепції Арістотеля та інших грецьких вчених. Нідерландський історик Йоган Гейзінга стверджував, що, багато ідеалів гуманізму розвинулися зокрема й завдяки культурі та світогляду середньовічного лицарства. Вчений вважав, що зародження гуманізму стало часом розкішного відцвітання середньовічної культури, її гармонійного завершення. 

Нові ідеї впливають на появу культурно-філософського руху кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину Античності. Період максимального піднесення італійського мистецтва, який припадає на кінець XV та першу чверть XVI ст., називають Високим Відродженням. У цей час бурхливо розвиваються основні центри культури, серед яких Флоренція, Рим, Венеція. Найпотужніших митців Високого Відродження називають титанами — через їхній вплив на подальший розвиток не тільки мистецтва, а й науки. Насамперед це три художники-філософи: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело, яких сучасники називали «божественними». У творчості майстрів поєднувалося три головні цінності: інтелект, гармонія, сила. Це три найбільші живописці, які працювали у двох сферах — монументальному (фреска) та станковому живописі. Кожен із них відрізняється ідеєю, образом та прийомами. Леонардо намагався здійснити прорив в невідоме, глибше пізнати світ, проникнути в таємницю при; Рафаель — досягає тонкощів руху людської душі; Мікеланджело — возвеличує титанічний героїзм, демонструє трагізм, величність людини.  

Ця дивовижна мармурова скульптура зображує скорботний образ діви Марії. На своїх колінах вона тримає мертве тіло Ісуса, тільки що знятого з хреста. Подібний сюжет не зустрічається ні в одному тексті Євангелія, але він використовувався в католицькій іконографії того часу і зображає, головним чином, трагедію. Інтерпретація Мікеланджело Буонарроті, втілена в мармурі, мала на меті продемонструвати “образ серця”. Богоматір молода, наче це сестра, що оплакує передчасну смерть брата. У неї спокійне обличчя, опущені очі. Скорбота її виражена схиленою головою, втілюючи трагізм, спокій і біль. Мертве тіло Христа здається невагомим, і його оголеність контрастує із пишним, багатим одягом Богоматері.