Вітаю - ви починаєте вивчати історію! Вашим першим помічником в осягненні історії України та світу стане цей підручник. Підручник поділено на розділи та параграфи, кожен з яких для вашої зручності виділено окремими пунктами. Зазвичай на кожному уроці ви вивчатимете один параграф. Він містить навчальний текст, ілюстрації, пояснення основних понять. Орієнтуватися в підручнику допоможуть заголовки.

https://shkola.in.ua/images/pictures/Pidruchnyky/5-klas/Istoriya-Ukrainu/Vstup-do-istorii-5-klas-Shchupak-2022.jpg

1. Предмет шкільної історії. Засоби пізнання історії

Тема: Предмет шкільної історії. Засоби пізнання історії учнями/ученицями. Любі дітки ці сторінки «Вступу до історії України та громадянської освіти» сповнені таємниць, відкриттів та несподіваних мандрівок у давній світ історії. Послідовно, крок за кроком, вивчаючи інформацію Ви відчуєте себе справжніми дослідниками минулого. Саме на уроках історії Ви - здобувачі знань та нащадки героїчних пращурів (предків) зможете складати історичні вірші, читати карти, розгадувати заплутані кросворди, створювати ілюстрації до текстів. Ви вчитиметься описувати історичні джерела, підбирати експонати до віртуальних виставок, коментувати історичні події, презентувати власне уявлення про світ. «Вступ до історії» – це факти, практика, творчість і креатив. Слово «історія» прийшло до нас із грецької мови й означає оповідь про минулі події. Історія — це наука, яка вивчає діяльність людини, розвиток окремих держав і народів. Тобто історія розповідає про всі події, що відбувалися в житті людей від найдавніших часів до сьогодення. Історія — це пам’ять людства. Ми згадуємо минуле для того, щоб не заблукати на життєвих шляхах, не забути, хто ми і звідки. Майбутня доля України залежить від вас, тому потрібно знати історію своєї держави, свого народу. А ще ми будемо вивчати історію житла та меблів, одягу та зачісок; досліджувати, скільки разів на день і чим саме харчувалися люди в різні часи; якими іграшками гралися діти тисячу років тому

2. Історія як наука про розвиток людства

Визначте, який крилатий вислів закодовано в хмаринці слів. Яке значення науки історії він розкриває?
Історія – приклад і урок на майбутнє. Ця фраза проливає світло на сенс історії як науки, дає змогу сучасній людині вивчати і вивчати минуле, щоб не повторювати помилок своїх попередників.

Що таке історичний факт, явище, процес?

Все, що коли-небудь було насправді, є історичним фактом.
Особливості життя людей час від часу повторюються, мають спільну рису – історичне явище.
Низка історичних подій і явищ є історичним процесом.

Звідки ми дізнаємося про минуле?

Ми дізнаємось про минуле з розповідей очевидців, підручників історії, історичних атласів, Інтернету, відео- та фотоматеріалів, речових та письмових історичних джерел.

Чому історія родини вважається частиною історії країни?

Історія родини вважається частиною історії країни, оскільки всі жителі країни є свідками, учасниками чи організаторами певних історичних подій.

Як визначити причини і наслідки події?

Причина події - чому сталася подія?
Наслідки події - до чого призвела подія?

3. Увідповідніть поняття і їхні пояснення.

Поняття	Зміст поняття
1. Історичний факт	Б. Дійсна історична подія, що відбувалася в минулому в певний час і в певному місці
2. Історичне явище	В. Сукупність історичних фактів чи ознак, що зберігаються протягом певного часу існування людської спільноти
3. Історичний процес	А. Послідовність пов’язаних причинно-наслідковими зв’язками історичних подій

3. Джерела історичної інформації

1. Робота історика

Чимало людей думають, що досліджувати минуле нескладно. Достатньо зібрати відомості про те, що відбулося колись, та цікаво це переповісти. Але відразу постає безліч питань. Де і як зібрати ці відомості? Чи всі вони достовірні? Як розрізнити, що є правдою, а що вигадкою чи перекручуванням? Як їх переповідати, щоби було достовірно та зрозуміло?

Перше, що має уміти дослідник історії, — це здобути свідчення про події. Вчені перевіряють їхню достовірність — те, наскільки точно вони можуть допомогти у відтворенні минулого. Також інформацію з різних джерел доведеться пов’язати з часом та місцевістю, згрупувати та зіставити з подібними явищами. Це допоможе відкинути недостовірні свідчення й упереджені думки.

2 . Історичні джерела

Звідки ми знаємо, що в минулому було все саме так, як про це свідчить історія? Якщо про порівняно недавню історію, скажімо, минулого XX ст. ми зможемо дізнатися, в тому числі з розповідей наших батьків, бабусь та дідусів, то як можна дізнатися про події віддаленішого минулого?

• Яка мета роботи історика?

За час свого існування людство залишило по собі чимало «слідів». Історики старанно відшукують ці «сліди» і намагаються за ними якнайвірогідніше відтворити життя минулого. Все, що залишила людина від своєї життєдіяльності, називають історичними джерелами.

Історичні джерела — носії історичної інформації, що виникли у результаті діяльності людини, та відображають той чи інший бік діяльності.

Найчисленнішими джерелами є речові. Вони дають змогу створити уявлення про всі періоди життя людства — від найдавніших часів до сьогодення. За ними можна відновити побут тих людей, які колись користувалися ними, а також створити уявлення про рівень розвитку суспільства. До речових джерел належать кістки тварин і людей, знаряддя праці, посуд, будівлі, гроші, печатки, прикраси тощо. Більшість речових джерел досліджує наука археологія.

Незважаючи на те, що людство вперше почало робити записи лише близько 6 тисяч років тому, писемні джерела є, мабуть, найбільш інформативними. Завдяки їм ми дізнаємося не тільки про велику кількість подій (іноді з подробицями), а й про причинно-наслідкові зв’язки між ними, думки і роздуми людей, їхні уявлення.

На українських землях у писемних джерел коротша історія. Перші окремі писемні згадки про українські землі залишили нам сусіди, що вже уміли писати. Вони оповідають про події, які відбувалися 3 тисячі років тому. Активне поширення писемності на території України розпочалося лише після запровадження християнства в X ст.

Археологія — наука, що вивчає минуле людства за речовими джерелами, знайденими шляхом розкопок.

Види історичних джерел

Письмові історичні джерела охоплюють усе, що колись написали наші предки та що збереглося до наших днів (а багато, на жаль, і не збереглося).

Часом невеликі записи бувають інформативніші для реконструкції минулого, ніж об’ємні літописи. Варто зауважити, що частина письмових історичних джерел, написаних забутими мовами, створюють труднощі для розшифрування. Доводиться просити допомогти знавців стародавніх мов.

Одна з наук, що вивчає писемні джерела, має назву палеографія.

Палеографія — спеціальна історична дисципліна, об’єктом дослідження якої є історія письма, його еволюція (переважно на основі давніх пам’яток) і характерні особливості на певних етапах розвитку.

Виникненню писемності в історії людства передувала дописемна доба. У цей період побутували тільки усні перекази про минуле. Свідченням тих далеких часів є легенди, міфи, народні пісні, казки, перекази тощо. Усі вони — не тільки витвір народної фантазії, а розповідають і про справжні події, що відбувалися й запам’яталися людям. Історики називають ці свідчення минулого усними джерелами. Розповісти про минуле можуть також етнографічні джерела — народні звичаї, обряди, традиції тощо. Вивчаючи їх, дослідники теж можуть відтворити минуле.

Фотографія та кіно, що виникли у XIX ст., також стали важливими джерелами інформації про дослідження історичних подій.

Кожна історична епоха має свій набір історичних джерел. Чим ближче до наших часів, тим більше стає джерел.

Учені звертають увагу на те, що поділ історичних джерел за видами є умовним, а багато джерел можна зарахувати відразу до кількох видів. Наприклад, монета, на якій є напис, може бути одночасно і речовим, і писемним джерелом, книжка — речовим і писемним, пам’ятка архітектури — речовим і зображальним тощо.

При класифікації історичних джерел іноді виділяють окрему групу — зображальних. До цієї групи зараховують такі джерела, які дають змогу історикові не лише доповнити та проілюструвати певні історичні факти, а й поглянути на них у буквальному розумінні цього слова. Зображальні джерела створюють зоровий образ події, фіксують інформацію у формі зображень. До таких джерел відносять картини, фотографії, кінофільми, архітектурні споруди, скульптури, картографічні матеріали тощо.

4. Допоміжні історичні дисципліни

Існують допоміжні історичні дисципліни, що мають порівняно вузький предмет дослідження. Вони вивчають його детально і таким чином сприяють більш глибокому розумінню історичного процесу в цілому. До їх числа відносяться: археологія - яка вивчає залишки матеріальної культури людей різних епох і яка намагається на основі їх топографії в просторі відновити суспільні стосунки і духовне життя в середині тих чи інших людських колективів; етнологія — наука, яка займається вивченням всіх боків культури сучасних відсталих суспільств і яка проектує свої спостереження і висновки на історичний процес в первісному ладі; хронологія, що вивчає системи відліку часу; палеографія — рукописні пам'ятники і старовинне письмо; дипломатика — історичні акти; нумізматика — монети, медалі, ордени, грошові системи, історію торгівлі; метрологія — систему мір; прапорознавство — прапори; геральдика — герби країн, міст, окремих сімей; сфрагістика — печатки; епіграфіка — написи на кам'яних скелях, плитах, глиняних виробах, металі; генеалогія — наука про походження міст і прізвищ; топоніміка — про походження географічних назв; краєзнавство — історія місцевості, регіону, краю.

Історія — не тільки одна з двох тисяч існуючих наук, які правлять, слугують сучасному людству, але й одна з найбільш давніх. Історія тісно пов'язана з іншими науками зокрема, з психологією, соціологією, філософією, юридичними науками, економічною науковою теорією, математикою, мовознавством, літературознавством тощо. На відміну від них вона розглядає процес розвитку суспільства в цілому, аналізує всю сукупність явищ суспільного життя, всі її боки (економіку, політику, культуру, побут тощо) і їх взаємозв'язки і взаємозумовленість. В той же час кожна з існуючих наук за час розвитку людства пройшла свою історію. І на сучасному етапі всі науки і види мистецтва обов'язково включають історичний розділ. Наприклад, історія математики, лінгвістики, літератури, історія держави і права та інші

5. Археологічні скарби минулого

Археологія — наука, що вивчає минуле за допомогою речових пам’яток.

Для вивчення найдавнішої історії людства, коли ще не було писемності, найціннішими є археологічні пам’ятки. Археологічними пам’ятками вважаються будь-які матеріальні рештки діяльності людини або змінене людською діяльністю природне середовище: поселення, поховання й кургани, храми й інші споруди, окремі предмети.

Їх розшукують і досліджують учені-археологи. Зібрані речові пам’ятки минулого зберігають у музеях. Частину з них виставляють для огляду як експонати.

ЯК ПРАЦЮЮТЬ АРХЕОЛОГИ

Археологи працюють як справжні слідопити. Їхня робота надзвичайно відповідальна і кропітка. Від пошуку до розміщення в музеї для огляду археологічних експонатів проходить кілька важливих етапів.

Розкопкам передує розвідка: вчені уважно вивчають писемні джерела, оглядають місце майбутнього пошуку, закладають пробний розкоп — вузьку траншею, що має виявити, чи є в ґрунті цікаві для археолога предмети. Якщо знаходять хоч щось, то готують великий розкоп. Усю поверхню розкопу поділяють на квадрати зі стороною 10 метрів. Такі самі квадрати, тільки в сантиметрах, креслять на папері. Це дає змогу точно фіксувати й замальовувати знахідки. Крім того, археологи записують у щоденниках, як відбуваються розкопки. Щоб не пошкодити пам’яток давнини, археологи не квапляться, застосовують легкі лопати, ножі, пензлі.

КУЛЬТУРНИЙ ШАР І АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА

Археологічні пам’ятки доходять до нас найчастіше у вигляді культурного шару, утвореного із суміші землі з рештками матеріальної культури давніх людей.

Археологічні пам’ятки майже ніколи не бувають абсолютно відірваними одна від одної, а тому часто говорять про археологічні культури.

Варто запам'ятати!

Археологічна культура — значна група подібних археологічних пам’яток, що мають спільні риси, належать до одного часу й займають певну територію.

Сукупність усіх речей (матеріальних цінностей), створених представниками певної спільноти, вчені називають матеріальною культурою.

Археологічні культури зазвичай отримують свої назви за назвою місцевості, де було вперше відкрито й досліджено її пам’ятки (трипільська, черняхівська), за типом поховань (ямна, катакомбна, зрубна), за формою або орнаментом кераміки (культура шнурової кераміки) тощо.

6. Писемні пам’ятки, фольклор

ПИСЕМНІ ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА. ЯК ЗМІНЮВАЛОСЯ ПИСЬМО І МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПИСЬМА

Для відтворення минулого сучасні історики/історикині найчастіше користуються писемними джерелами. До них належать різноманітні написи й документи, створені людьми за допомогою знаків і символів.

Батьківщиною сучасного паперу вважають Китай, де, за свідченнями китайських літописів, майстер Цай Лунь у 105 р. н. е. винайшов папір. До цього для письма використовували бамбук. Письмо ж виникло понад 5000 років тому. Отже, люди не завжди писали на папері або в ґаджетах за допомогою літер.

З розвитком сучасних технологій для швидкого передавання інформації людство частково використовує знаки-символи. Тобто піктографія існує і в наш час. Наприклад, знаки дорожнього руху. Подумайте, де ми найчастіше висловлюємося за допомогою малюнків? Доберіть приклади із життя.

З часом люди на письмі почали використовувати постійні малюнки-знаки — ідеограми — що позначали цілі слова. Так сформувалося ідеографічне письмо — письмо знаками, що означають поняття. У багатьох давніх народів знаки-ідеограми були схожими. У деяких народів знаки письма, що позначають окремі звуки чи навіть цілі слова, називають ієрогліфами, а письмо — ієрогліфічним. Навіть у наш час у Китаї, Японії, Кореї послуговуються ієрогліфічним письмом.

Близько XV (15) ст. до н. е. з’явилася абеткова писемність, де один знак передає один звук. Батьківщиною цього виду письма є Близький Схід, де жили семітські народи (євреї, фінікійці та інші). Важливим їхнім заняттям була торгівля, що потребувало ведення чіткого обліку товарів. Для швидких записів було винайдено просте й зручне письмо. Його основою стала єврейсько-фінікійська абетка, у якій літери позначали окремі приголосні звуки. Від цього абеткового письма походить більшість сучасних писемностей. Зокрема, українська абетка походить з кирилиці, яка перероблена з грецької, а грецька побудована на основі фінікійської.

ЯК ЕТНОГРАФІЯ І ФОЛЬКЛОР ДОПОМАГАЮТЬ ДОСЛІДЖУВАТИ ІСТОРІЮ

Важливу роль у вивченні історії відіграє відтворення минулого за пам’ятками усної народної творчості, даними етнографічних експедицій. Життя людей, починаючи з XIX (19) ст. можна досліджувати за фотографіями, а з винайденням кіноапаратів ще й за допомогою кінодокументів.

Розвиток уявлень про лічбу часу в народів світу та на теренах України

Як виник сучасний календар

Відколи існують люди, вони відстежують регулярні зміни у природі. Вміння помічати зміни пір року, сезонні міграції тварин, на яких вони полюють, час, коли достигають плоди та фрукти, були запоруками їхнього виживання.

Землероби, які мешкали на берегах рік, відстежували їхні розливи. Так і виник один із перших у світі календарів. Це відбулося у Стародавньому Єгипті приблизно у III тис. до н. е. Цією країною пустель протікає велика річка Ніл. Її значення для цієї країни було таким важливим, що Єгипет називали «даром Нілу». Щороку в той самий час — коли на небі з’являлася зірка Сиріус — відбувалася зміна сезонів за давньоєгипетським календарем.

Ніл розливався. Його води приносили родючий чорний мул, який залишався, коли вода спадала. Маючи потребу відстежувати розливи Нілу, давньоєгипетські жерці створили календар.

Календар Стародавнього Єгипту поділяв рік на три сезони: час розливу Нілу, сезон сівби та сезон засухи; дванадцять місяців по тридцять днів. Усього це було 360 днів. Ще п’ять днів додавали окремо в кінці року. Рік за цим календарем був на день коротшим від астрономічного. Єгиптяни користувалися цим календарем тисячі років, а згодом його запозичили давні римляни. Новий календар упровадили 1 січня 45 р. до н. е., за правління римського імператора Юлія Цезаря, тому календар стали називати юліанським. Він був точнішим, аніж давньоєгипетський — за ним рік тривав 365 днів і 6 годин. Кожні 4 роки з цих 6 годин утворювалась одна додаткова доба — 366-та. Рік із 366 днів називався високосним.

Календар — система відліку днів і довших відрізків часу, що базується на циклі зміни пір року, пов’язаному із обертанням Землі навколо Сонця та фазах Місяця.

Рік за юліанським календарем був довшим за астрономічний. Кожні 128 років накопичувалася одна доба різниці між календарним та астрономічним роком. У XVI ст. виявилося, що юліанський календар відстає від астрономічного на 10 днів. Щоб це виправити, у 1582 р. Папа Римський Григорій XIII ухвалив рішення про заміну юліанського календаря на новий, який на його честь було названо григоріанським. Цим календарем нині користуються в усьому світі. Середня тривалість року в григоріанському календарі становить 365 діб 5 годин 49 хвилин і 12 секунд. Він, як і юліанський, має систему високосних років. Православна Церква і досі користується юліанським календарем. Дотепер між двома календарями накопичилася розбіжність, що становить 13 днів. В Україні остаточний перехід на григоріанський календар відбувся у 1918 р.

Історія систем літочислення

Календар дає змогу визначати тривалість року і розбивати його на менші відрізки: місяці та тижні. Але як рахувати самі роки? Система сучасного літочислення була створена у 525 році. Вона була пов’язана з виникненням християнської релігії. Серед християн було прийнято вести відлік часу від Різдва Христового — моменту, коли народився Ісус Христос. Ця система літочислення поширилася в багатьох європейських країнах; почалася християнська ера, яку стали називати нашою ерою. Її використовують навіть у тих країнах, де християнська релігія не набула поширення.

У мусульман діє місячний календар, рік у якому на 10-11 днів коротший за григоріанський, а відлік років ведуть від 622 року за григоріанським календарем — часу переселення пророка Мухаммада з Мекки до Медини.

До впровадження сучасної системи літочислення відлік років у історії кожен із давніх народів вів по-своєму. Тому вченим дуже важко встановити, коли сталася та чи інша подія. Відомо понад 200 різних способів літочислення. У Стародавньому Єгипті роки починали рахувати від початку правління нового фараона, в Японії — з моменту вступу на престол імператора. Євреї рахували роки від дати створення світу, яка відповідає 3761 р. до н. е. за григоріанським календарем.

У Давній Греції відлік років вели від першої Олімпіади, а в Давньому Римі — від заснування міста Рима. У Китаї час довго відраховували від першого року правління першого імператора. Роки складалися у 12-річні цикли, в яких кожен рік мав свою тварину-символ: миша (пацюк), бик (корова, віл), тигр, заєць (кролик), дракон (крокодил), змія, кінь, вівця (баран), мавпа, курка (півень), собака, свиня (кабан). Цю систему використовували й у інших країнах Далекого Сходу: В’єтнамі, Кореї, Японії

Розвиток системи літочислення

Визначити точний час певної події, тобто її дату, допомагає хронологія. Кожна з історичних подій має свою дату. Не знаючи дати події, ми не можемо її пояснити — виявити зв’язки з іншими подіями, оцінити вплив цієї події на життя людей.

Однак хронологія дає змогу встановити точний час подій відповідно до сучасних уявлень про вимірювання часу. Річ у тім, що кожен із давніх народів створював свою систему відліку часу історії від якогось певного важливого моменту (іноді навіть години й хвилини), за своєю ерою (епохою).

Наприклад, давні єгиптяни вели своє літочислення за династіями єгипетських царів — фараонів; японці — від вступу на престол чергового імператора; стародавні греки — за олімпіадами; стародавні римляни — від заснування м. Рима. Євреї точкою відліку часу взяли «створення світу», що відбулося, згідно з Біблією, 3761 р. до н. е.

І сьогодні існують розбіжності у визначенні часу в деяких регіонах світу. Наприклад, найпоширенішою є система християнського літочислення. Точкою відліку взято рік народження Ісуса Христа — 753 р. від часу заснування Рима.

Водночас у деяких країнах Сходу діє мусульманський календар. Він бере початок від 16 липня 622 р. — року переселення пророка Мухаммада з Мекки до Медини. Навіть доба в мусульман починається із заходом сонця, а не опівночі, як у країнах, що живуть за християнським літочисленням.

ГРИГОРІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

У наш час у більшості країн світу використовують григоріанський календар. Календар ділить час на календарні роки тривалістю 365 або 366 днів. Роки тривалістю 365 днів називають звичайними, а роки тривалістю 366 днів — високосними. За цим календарем початком відліку часу прийнято вважати дату народження Ісуса Христа. Весь історичний час до народження Ісуса називають «до нашої ери» (скорочено до н. е.).