"Історія України. Всесвітня історія" авторства Щупак - це підручник для 6 класу, який розкриває ключові етапи розвитку України та всього світу. Книга створена за сучасними підходами до навчання, враховуючи вікові особливості учнів та активізуючи їхню діяльність. Підручник забезпечує можливість учням самостійно вивчати та аналізувати історичні події, а також розвивати навички аргументованого мислення та аналізу. Книга розрахована на широку аудиторію - вчителів та учнів шкіл різних типів та рівнів навчання.
ОДИНИЦІ ВИМІРЮВАННЯ ЧАСУ
Упорядкуйте лото «Одиниці вимірювання часу» — уявно розташуйте картки-назви в порядку зростання величини одиниць вимірювання часу та з’єднайте їх з відповідними картками-тлумаченнями. Визначте, які картки лото є зайвими.
СПОСОБИ УПОРЯДКУВАННЯ ІСТОРИЧНОГО ЧАСУ
Історія людства — це калейдоскоп історичних подій, які відігравали певну роль в розвитку людства або окремої країни чи певної групи людей.
Пригадайте/дізнайтеся, які є способи упорядкування історичного часу: об’єднайте в пари назви способів упорядкування часу та їхнє графічне зображення.
Варто запам’ятати!
Періодизація історії людства — умовний поділ історії людства на певні хронологічні періоди.
Описуючи історію людства, вчені послуговуються антропологічною, археологічною та історичною періодизацією.
В основу антропологічної періодизації покладено дані науки антропології про еволюційний розвиток людини від найдавніших людиноподібних предків до людини сучасного виду — людини розумної (homo sapiens).
Людина виокремилася зі світу тварин тоді, коли почала виготовляти й застосовувати знаряддя праці. На дослідженнях змін у матеріалах і технологіях виготовлення знарядь праці заснована археологічна періодизація первісної історії.
Історичну періодизацію вчені створили на основі виявлення подібних рис, явищ, процесів у політичному, господарському і культурному розвитку людства.
Системи лічби часу в історії виникли відповідно до потреб людей у вимірюванні та організації часу. Вони розвивалися протягом тисяч років і виникали на основі спостережень природних явищ і культурних потреб. Нижче наведено загальний огляд того, як виникли деякі з основних систем лічби часу:
1. **Сонячний календар**:
— Сонячні календарі базуються на руху Сонця і зокрема на спостереженнях за сонячними затемненнями та рівноденнями.
— Різні цивілізації спостерігали за рухом Сонця і створювали календарі, щоб визначити тривалість року та розділити його на місяці та дні.
— Наприклад, єгипетський сонячний календар був одним з перших відомих календарів, що виникли близько 2700 року до нашої ери.
2. **Місячний календар**:
— Місячні календарі ґрунтуються на фазах Місяця та циклах місячного затемнення.
— Місяць визначає тривалість місяця, а це давало можливість створювати календарі, які відповідали фазам Місяця.
— Наприклад, юдейський календар базується на фазах Місяця і використовується в юдейській релігії.
3. **Сонячно-місячний календар**:
— Ці календарі поєднують обидва підходи – сонячний і місячний.
— Вони враховують рух Сонця і фази Місяця для визначення днів, місяців і років.
— Наприклад, календар Майя був сонячно-місячним і мав складну систему для вимірювання часу.
4. **Грецькі і римські календарі**:
— Грецький та римський календарі були сонячними і виникли в давньому світі.
— Грецький календар базувався на змаганнях і олімпіадах, а римський календар включав місяці, що походили від слова «республіка» (римська республіка).
Лічба часу в історії Стародавнього світу.
.jpg)
Письмові та усні джерела
Історичні джерела можуть бути матеріальними або усними. Матеріальні джерела включають археологічні знахідки, монети та інші артефакти культури, а також писемні джерела, такі як стародавні рукописи, книги, написи на стінах будинків та храмів, різноманітні документи та тексти законів. Усні джерела включають міфи, легенди, казки, повір’я, приказки, пісні та перекази, які передавалися від покоління до покоління.
Дисципліни, які вивчають писемні джерела, включають палеографію та археографію.
Усні джерела — це традиційні розповіді, легенди, казки, приказки, пісні, перекази, які передавалися від покоління до покоління, і є своєрідними свідченнями про уявлення людей про себе, світ та історію. Вони відображають культуру та побут стародавніх народів, їхні звичаї та традиції, а також цінності, якими вони керувалися у своєму житті.
Археологія. Етнографія. Антропологія
Саме вони вивчають дописемну історію виникнення і розвитку людства. Кожна із цих наук досліджує окремі сторони життя людини в Стародавньому світі. Археологічні джерела розкривають таємниці розвитку людського суспільства, вивчаючи рештки давніх поселень, жител, знаряддя праці, посуд, зброю, прикраси та інші залишки діяльності людини впродовж тривалого часу. Етнографічні джерела розповідають про походження різних народів, напрямки розселення, особливості побуту та культури, їхню спорідненість. За допомогою антропологічних джерел можна відновити зовнішній вигляд давніх людей, простежити їхню еволюцію від найпростіших істот до «людини розумної». Зіставляючи інформацію з різноманітних джерел, ми формуємо цілісну картину життя і діяльності людини давніх часів.
Антропологія, археологія та етнографія вивчають дописемну історію людства.
Археологічні джерела можуть розповісти про життя та діяльність людей в минулому, включаючи їхні звичаї, традиції, технології, знаряддя праці, будівлі та інші артефакти культури. Вони дозволяють досліджувати розвиток людського суспільства в різні епохи, від початку цивілізації до сучасності.
Етнографічні джерела містять інформацію про культуру і побут народів, їхні звичаї та традиції, а також побутові предмети, які вони використовували. Антропологічні джерела містять інформацію про фізичні характеристики давніх людей, такі як статура, форма черепу, риси обличчя та інші ознаки, а також про їхні звички та культурні практики, такі як релігія, музика і танці. Обидві ці категорії джерел можуть допомогти нам зрозуміти, як жили та діяли давні люди.
Дописемні джерела історії людства
Археологічні джерела є одним з основних джерел вивчення історії людства. Вони дозволяють досліджувати розвиток людського суспільства в різні епохи, від початку цивілізації до сучасності. Археологи відшукували та досліджували рештки давніх поселень, жител, знаряддя праці, посуд, зброю, прикраси та інші залишки діяльності людини для того, щоб зрозуміти, як відбувався процес розвитку людства.
Розповідь про етнографічні джерела:
Етнографічні джерела розповідають про життя і культуру народів, їх звичаї та традиції. Вони містять інформацію про побутові предмети, які використовували народи. Етнографи вивчають походження різних народів, напрямки розселення, особливості побуту та культури, їхню спорідненість. За допомогою етнографічних джерел можна зрозуміти, як жили та діяли давні люди.
Антропологічні джерела містять інформацію про фізичні характеристики давніх людей, такі як статура, форма черепа, риси обличчя та інші ознаки, а також про їхні звички та культурні практики, такі як релігія, музика і танці. За допомогою антропологічних джерел можна відновити зовнішній вигляд давніх людей, простежити їхню еволюцію від найпростіших істот до «людини розумної».
Антропологія дозволяє вивчати соціальні, культурні та біологічні аспекти життя стародавніх народів і реконструювати їхні повсякденні звички та практики.
Наприклад, за допомогою антропологічних досліджень можна вивчити, як давні люди виготовляли зброю, які методи полювання використовували, з яких матеріалів виготовляли одяг та будівлі, і як відрізнялися повсякденні звички різних народів. Такі дослідження можуть допомогти краще зрозуміти життя і культуру стародавніх народів і відтворити історичну картину того часу.
Археологія, етнографія та антропологія є важливими науками, які досліджують дописемну історію людини в Стародавньому світі. Археологічні джерела дозволяють досліджувати життя і діяльність людей від початку цивілізації до сучасності. Етнографічні джерела розповідають про життя і культуру різних народів, їхні звичаї та традиції, а антропологічні джерела містять інформацію про фізичні характеристики давніх людей та їхні звички та культурні практики. Кожна з цих наук допомагає нам розуміти, як жили та діяли давні люди, і відтворити історичну картину минулого.
Відлік часу в історії Стародавнього світу
Хронологія – це вивчення послідовності подій у часі та їх дат, з використанням різних методів датування. Вона допомагає зрозуміти порядок і тривалість історичних подій та процесів, що відбуваються в різних країнах, та дає можливість краще зрозуміти їх культуру та історію.
Для відліку часу давні люди використовували різні критерії. Первісні люди фіксували послідовно повторювані явища природи, такі як зміна дня і ночі, фаз місяця та пір року. Різні народи мали свої системи літочислення і відліку часу, наприклад, юдеї вели відлік часу від створення світу, давні греки — від першої олімпіади, а давні римляни — від дати заснування міста Рима. Релігія також мала певний вплив на літочислення. Кожна система літочислення потребує якогось початкового моменту, яким є ера, від якої здійснюється відлік років.
Більшість народів сучасного світу починає літочислення від Різдва Христового. Усе, що сталося до народження Ісуса Христа, вважають подіями до нашої ери (скорочено до н. е.). Події, які відбулися після Різдва Христового, називають нашою ерою (скорочено н. е.)
Поява і розселення людини на планеті Земля.
Уся історія людства пов’язана з планетою Земля. Вік нашої планети - понад 4,5 млрд років. Проте тривалий час на Землі не було ознак життя. Коли й унаслідок яких змін воно виникло? Скільки часу триває історія людства? На ці та багато інших запитань люди прагнули знайти відповідь у кожну епоху.
За давніх часів для пояснення походження тварин та рослин, виникнення і розселення своїх пращурів люди створювали міфи. Сьогодні дослідники спираються на наукові факти з прадавньої історії людства, але археологічних знахідок від найдавніших часів не так і багато. Ви вже знаєте, що розкопують, відновлюють та систематизують залишки минулих часів археологи. Тлумачення пам’яток минувшини - справа істориків. Учені-антропологи за кістками людей визначають, яку вони мали зовнішність, будову тіла. Тож картину життя за найдавніших часів відновлюють дослідники багатьох галузей знань.
Накопичені факти прадавньої історії людства дають ученим підстави робити припущення, що життя виникло на нашій планеті близько 3,8 млрд років тому з появою істот, які жили в морі. Ці істоти поступово змінювалися, згодом з’явилися рослини та тварини. Серед тварин, які населяли суходіл, були істоти, яких учені називають приматами. Близько 40 млн років тому виникли більш високоорганізовані примати - мавпи. Припускають, що саме від них розпочався шлях формування людини.
Перш ніж з’явилася людина сучасного типу, за припущеннями вчених, пройшло кілька мільйонів років. Пралюдьми вважають істот, яких називають австралопітеками, людиною вмілою, пітекантропами, неандертальцями. Ці назви - умовні. Вони пов’язані або з визначальними ознаками пралюдей певного типу, або з місцем, де було виявлено їхні рештки. Зауважте, що рештки пралюдей, яких співвідносять з переліченими назвами, належать до різного часу. Це дає підстави припускати, що одні істоти змінювали інших.
На території України знайдено сліди життєдіяльності істот, яких історики називають пітекантропами - це стоянка біля с. Королевого на Закарпатті. Тут археологи виявили унікальні знахідки: численні кам’яні знаряддя праці - оббиті гальки, ручні рубила, гостроконечники, скребла, вістря рогатин, ножі, вік яких сягає 1 млн років.
Після пітекантропів жили істоти, яких називають неандертальцями (від назви долини Неандерталь в Німеччині, де вперше було виявлено рештки цих пралюдей). Неандертальці мали кремезну, міцну статуру, вони були спритними й витривалими, адже головне їхнє заняття - полювання.
Життєдіяльність пітекантропів та неандертальців уважають передісторією людства. Початок історії пов’язують з появою людини розумної (латинською мовою - гомо сапієнс). В Африці виявлено рештки людей сучасного типу, вік яких перевищує 100 тис. років. Звідти, як уважають учені, перші люди розселилися на інші континенти. Зокрема, у Європі «людина розумна» з’явилася 40-35 тис. років тому. Уперше її рештки виявили в місцевості Кро-Маньйон (Франція). Звідси походить наукова назва кроманьйонська людина, або кроманьйонець.
Кроманьйонці мали, порівняно з неандертальцями, тендітнішу статуру й меншу фізичну силу, але більший об’єм мозку. Обличчя кроманьйонців були вже більш подібними до облич сучасних людей.
Кам'яний вік в історії людства
Археологічні знахідки свідчать, що первісні люди виготовляли знаряддя праці в основному з каменю. Тому цей період історії людства називають кам’яним віком.
Кам’яний вік учені розділили на періоди: палеоліт, мезоліт і неоліт. Від давньогрецького «палео» — давній, «мезо» — середній, «нео» — новий, «літ» — камінь. Отже, палеоліт — давньокам’яний вік, мезоліт — середньокам’яний вік, неоліт — новий кам’яний вік. Варто пам’ятати, що на різних територіях періоди кам’яного віку наступали по-різному.
Кам’яні знаряддя, наприклад у кроманьйонців, були різноманітними: різці для роботи з кісткою, скребки для обробки шкіри, сокири, ножі, пилки, наконечники тощо.
Пізніше кроманьйонці почали використовувати кам’яні вкладки. Так було створено складні знаряддя пращ та зброю, наприклад, дерев’яні списи та стріли з кам’яними наконечниками. Крім кам’яних, кроманьйонці виготовляли також знаряддя і прикраси з кістки та рогу — кістяні голки з вушками, гачки для риболовлі, браслети, намисто тощо.
Під час полювання використовували списометалки, пастки для птахів, вовків, лисиць та інших тварин. За допомогою гарпуна ловили рибу.
Кроманьйонці були вправними мисливцями на великого звіра: печерного ведмедя, волохатого носорога і навіть мамонта. Вдале полювання на мамонтів забезпечувало людину не лише м’ясом. З його бивнів і кісток споруджували житло, виготовляли знаряддя праці, зброю, прикраси. Жир використовували для обігрівання й освітлення жител, зі шкір мамонта й інших тварин виготовляли одяг.
Отже, тривалий час первісні люди лише споживали те, що давала природа; займалися збиральництвом — використовували для їжі плоди диких рослин, їстівне коріння, гриби; полювали на диких тварин, рибалили.
Тип господарства, при якому люди брали все необхідне для життя у природи, називається привласнювальним.
Близько 10 тисяч років тому закінчився льодовиковий період. Унаслідок потепління вимерли великі тварини: мамонти, печерні ведмеді, шаблезубі тигри, волохаті носороги. Натомість у лісах оселилися лосі, благородні олені, дикі кабани, лисиці тощо.
Змінилася техніка рибальства: людина винайшла гачки й сітку із поплавками. Окрім того, почалося використання плотів і човнів.
У той час було винайдено лук і стріли, що давало змогу прицільно влучити у тварину здалеку. Узимку мисливці використовували лижі. Було приручено собаку — незамінного помічника під час полювання та охорони поселень.
Іншим винаходом став бумеранг. Запущений умілою рукою, він летів на відстань до 150 м, завдавав жертві тяжких ран своїм загостреним краєм або кінцем і повертався до господаря.
Чого навчилися первісні люди за кам'яного віку
Історію первісного суспільства поділяють на ряд епох, назви яких походять від матеріалу з якого робили знаряддя праці люди. Зокрема, виділяють кам’яний, мідно-кам`яний, бронзовий і залізний вік. У свою чергу кам’яний вік поділяється на ще три епохи: палеоліт, мезоліт і неоліт.
Кам’яний вік (2,5 млн. р. до н. е. – 5 тис. р. до н. е.).
Палеоліт або давній кам’яний вік (2,5 млн. р. до н. е. – 13 тис. р. до н. е.). В період палеоліту на Землі появились перші люди, починаючи від архантропів і закінчуючи неоантропами. Основним заняттям людей було збиральництво та полювання тобто привласнювальні форми господарства. Серед знарядь праці поширеними були рубило, скребло, сокира. В цю епоху відбулося опанування людиною вогню, влаштування штучного житла, а також формування абстрактного мислення і мови. Серед форм суспільного устрою панував матріархат, коли жінка займала панівне становище в суспільстві, зокрема, родовід вівся по материнській лінії. Крім того в палеоліті появляються перші релігійні уявлення: тотемізм, анімізм, фетишизм і магія.
Мезоліт або середній кам’яний вік (12 тис. р. до н. е. – 7 тис. р. до н. е.). На Землі відбулася зміна плейстоцену (льодовикового періоду) голоценом, який характеризується сучасним кліматом, рослинністю і тваринним світом. Основними заняттями були збиральництво, полювання і рибальство. Поширення набувають мікроліти – мініатюрні знаряддя праці. Розповсюдження набувають лук і стріли, різноманітні рибальські знаряддя, зокрема, човни, плоти, сіті. В мезоліті відбулося приручення перших тварин – собаки та свині.
Неоліт або новий кам’яний вік (7 тис. р. до н. е. – 5 тис. р. до н. е.). В цю епоху відбулась «неолітична революція» – перехід від привласнювальних форм господарювання (збиральництва і полювання) до відтворювальних (землеробства і скотарства). Виникли нові прийоми обробки каменю – шліфування, свердління, розпилювання, а також були створені нові знаряддя праці – мотика і серп. Поширення набуває глиняний посуд. Розпочато перехід до патріархату, коли чоловік почав займати керівну роль в родинному, господарському та громадському житті.
 |  |
| Мал. 1. Рубила доби палеоліту. | Мал. 2. Камяні знаряддя праці мезоліту. |
Мал. 3. Камяні знаряддя праці неоліту.
Енеоліт або мідно-кам`яний вік (5 тис. р. до н. е. – 3 тис. р. до н. е.). Це перехідний період від кам’яного віку до доби металів. Поряд із кам’яними знаряддями праці почали виготовляти мідні. Відбувся перехід від мотичного до рільного землеробства. Поширення набувають ремесла – гончарство і ткацтво.
Бронзовий вік (3 тис. р. до н. е. – 1200 р. до н. е.). В цей час з'являється перший штучний метал – бронза (сплав міді й олова). Родова община змінюється сусідською, виникає майнова нерівність. Утверджується патріархат, а з роду виділяється парна сім'я. У бронзовому віці виникають перші цивілізації.
Залізний вік (1200 р. до н. е. – 700 р. до н. е.). Люди почали плавити залізо, знаряддя з якого були міцнішими і гострішими. В цей період значно зросла продуктивність праці, ремесло відокремилось від землеробства, здійснюється перехід до класового суспільства і держави.
Поява і розселення людей на теренах України
Кам’яна доба – найдавніший період історії людства, що починається від його зародження й закінчується запровадженням у широкий ужиток металів. За кам’яної доби для виготовлення знарядь використовувалися камінь, а також кістка, ріг і дерево. На території України кам’яна доба тривала приблизно до 3500 р. до н. е.
На Закарпатті у стоянці Королево (Виноградівський р-н) знайдено найдавніше людське поселення всієї Центральної і Східної Європи, вік якого сягає 1,1 млн років, зі знаряддями праці первісної людини з каменю, кісток, дерева – рубилами, скреблами тощо.
У Криму в печері Киїк-Коба знайдено найдавніші в Україні сліди поселення неандертальців, вік якого сягає 130-110 тисяч років. На цьому поселенні знайдені рештки велетенського та благородного оленів, коня, віслюка, сайгака тощо, а також крем’яні скребла та ножі.
Людина сучасного типу (так званий кроманьйонець, назва походить від грота Кро-Маньйон у Франції, де в XIX ст. були знайдені кістяки стародавніх людей) з’являється лише за часів пізнього палеоліту – близько 30 тисяч років тому.
Велике зледеніння північної півкулі Землі і наступ льодовика, які почалися 1 млн років тому, досягли максимального розвитку 150-100 тисяч років тому. Льодовик товщиною до кількох кілометрів, просуваючись із Скандинавії, накрив значну частину Європи. Більшість території України льодовик не зачепив, хоча в окремі періоди максимального заледеніння льодовик сягав по долині Дніпра до території нинішнього м. Кременчука. У пізньому палеоліті більша частина території України становила прильодовикову територію – нею мандрували стада північних тварин: мамонтів, північних оленів, бізонів тощо. На пізній палеоліт (18-15 тисячоліття до н. е.) припав час максимально холодного клімату. Близько 10 тисячоліття до н. е. почалося велике потепління й різкий відступ льодовика.
Пізній палеоліт (30-10 тисячоліття до н. е.) знаменується тим, що це час народження мистецтва. У самому Києві поблизу Кирилівської церкви було віднайдено стоянку первісних людей, датовану приблизно 25 тисячоліттям до н. е. Археологи знайшли на ній кістки десятків мамонтів, печерних ведмедів, левів, носорогів, а також ікла мамонтів, розписані орнаментом.
На палеолітичній стоянці поблизу села Мізин (Коропський р-н, Чернігівщина) знайдені фігурки, що зображають птахів, а також браслет з ікла мамонта, покритий першим відомим у світі складним геометричним орнаментом – меандром (тобто неперервною декоративною звивистою лінією, що формує повторюваний мотив). Ці знахідки за віком сягають 18 тисячоліття до н. е. У пізніші часи меандри були поширені в багатьох країнах світу, зокрема в стародавній Греції.
У селі Межиріч (Канівський р-н, Черкащина) виявлено майже неушкоджені залишки «будинків» мисливців з кісток і бивнів мамонтів. Ці житла датуються приблизно 13 тисячоліттям до н. е. На стоянці знайдені кістяні світильники, фігурки людей, голки тощо. Одним з найбільш визначних відкриттів стала знахідка найдавнішого комплексу музичних інструментів, серед яких декорований барабан з черепа мамонта. Люди пізньопалеолітичної доби вже мали певні вірування. їм був властивий анімізм – наділення душею сил природи, речей і тварин, а також культ предків.
Пізньопалеолітичні люди часто мандрували, інколи досить далеко від своїх земель. У 12-11 тисячолітті до н. е. припиняється полювання на мамонтів у зв’язку з їхнім вимиранням. Основною твариною для полювання стає північний олень.
У пізньому палеоліті населення на території України не перевищувало 30 тисяч осіб. Лише стільки людей могли прогодуватися на цих землях на той час.
У часи мезоліту (10-7 тисячоліття до н. е.) у зв’язку із зростанням кількості населення виникла криза мисливського господарства. У цей час стали непотрібними великі родові об’єднання, їх змінюють невеликі колективи мисливців. За мезоліту було здійснено важливий винахід – лук і стріли, почалося приручення собаки, з’явилися перші навички у виготовленні глиняного посуду. Велика кількість водойм, що утворилися після танення льодовиків, сприяла поширенню рибальства. У цей час люди освоїли плавання на колодах і плотах. Основою збиральництва став збір диких злаків. Він часто здійснювався за допомогою дерев’яного або кістяного серпа, лезо якого формували загострені крем’яні камінчики. їх археологи називають мікролітами. Такі ж камінчики масово застосовувалися й для наконечників стріл.
Неолітична революція та початок обробки металів
Млинці з кам’яного віку
Наукові відкриття (вже в 2022 р.!) показали, що й первісні люди мали складний раціон харчування. До нього входив широкий вибір рослин і м’ясо тварин. Неандертальці використовували також «різні хитрощі», щоб зробити свою їжу смачнішою, наприклад замочування та подрібнення. Щоб зрозуміти дієту неандертальця, науковці спробували відтворити та з’їсти щось подібне до страви тогочасних людей. Для приготування вони використали насіння, знайдене поблизу печер. З нього вийшло щось на кшталт млинців, які були справді дуже смачними, з горіховим присмаком. Тому можливо, що наша любов до млинців походить іще з кам’яного віку.
Наші предки були надзвичайно спостережливими. За багато століть до неоліту люди помітили, що насіння, яке впало в ґрунт, проростає, рослини розвиваються і дають урожай.
Спочатку давні люди просто збирали рослинну їжу, але поступово освоювали вміння вирощувати корисні рослини самостійно. У пригоді стали й зміни клімату: близько 8 тис. років до н. е. відбулося потепління. Відтоді самостійне вирощування рослин перетворилося на один із головних способів добування їжі. Так виникло землеробство.
Найдавнішим осередком розвитку землеробства була Південно-Західна Азія. Тут в умовах вологого клімату поширилися злаки з крупним насінням — предки сучасних пшениці та ячменю. Вони були поживними і могли довго зберігатися.
Одночасно із зародженням землеробства були одомашнені й деякі види тварин. Так зародилося скотарство. Ще в епоху мезоліту домашньою твариною став собака — вірний друг і помічник людини на полюванні, надійний охоронець поселень від диких звірів.
Домашні тварини стали надійним джерелом отримання м’яса, молока, шкір і вовни для виготовлення тканин, одягу. З удосконаленням знарядь праці великих тварин, зокрема биків, використовували як тяглову силу для обробітку землі чи перевезення вантажів.
Перехід до землеробства і скотарства став поштовхом до розвитку нових занять людини, змін у технологіях виробництва знарядь праці і предметів побуту, способі життя людських спільнот.
До найбільших досягнень пізнього неоліту належить винайдення важливих ремесел: прядіння (виготовлення ниток) і ткацтва (виготовлення тканин). Своєрідним поштовхом до цих відкриттів стало потепління: в одязі зі шкур тварин було спекотно, тому виникла потреба в тонших матеріалах — тканинах. У VI—V тис. до н. е. були винайдені перші ткацькі верстати — механізми для виготовлення тканин.
Однією з найважливіших подій неоліту було винайдення кераміки. Спочатку вироби з глини виготовляли тільки вручну. Для надання їм міцності в суміш додавали траву або подрібнені мушлі. У IV тис. до н. е. було винайдено гончарний круг — пристрій, що дозволяє надати керамічним виробам правильної форми. Кераміка сприяла появі вміння варити їжу.
З плином часу потреби людей у найрізноманітніших знаряддях праці, предметах побуту (посуді, одязі, хатньому начинні) зростали. Але хліборобська праця потребувала багато часу й зусиль, тому поступово в поселеннях виокремилися люди, які займалися лише виготовленням ремісничих виробів, — ремісники. Вони обмінювали свої вироби на продукти харчування в інших членів громади. Обмінювалися люди також надлишками виробленої продукції.
Нововведення в господарстві сприяли удосконаленню нових технологій обробки матеріалів. Люди навчилися шліфувати, полірувати, пиляти та свердлити камінь.
Наприкінці епохи неоліту людина зробила нове велике відкриття: вона почала використовувати метали для виготовлення знарядь праці. Першим таким металом була мідь, температура плавлення якої невисока. Період поширення мідних знарядь називають енеолітом — мідно-кам’яним віком. Проте мідні знаряддя праці не витіснили кам’яні: мідь — занадто м’який метал, щоб виготовити ефективне знаряддя праці. Але величезне значення мав сам факт використання металу, що визначило подальший розвиток техніки. Поряд з міддю використовували також інші м’які метали — золото і срібло.
Пізніше людина навчилася сплавляти мідь з іншим металом (оловом або свинцем) й отримувати міцніший сплав, перший штучний метал — бронзу, з якої виготовляли знаряддя праці, зброю, прикраси.
ВПЛИВ НЕОЛІТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА СПОСІБ ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ
Землеробство й скотарство сприяли не лише прогресу в технологіях виробництва знарядь праці та предметів побуту, а й змінили спосіб життя людей. Збільшення кількості продуктів харчування, можливість створити їхні запаси сприяли стрімкому зростанню чисельності населення протягом 8-4 тис. років до н. е.
Люди почали переходити до осілого способу життя, а чисельність мисливців і збирачів почала зменшуватися. Тимчасові стоянки первісних людей змінилися на постійні поселення — села. Зростанню сіл сприяли потреба в об’єднанні багатьох людей для обробітку землі, можливість прогодувати більшу кількість членів громади за рахунок збирання сталих врожаїв сільськогосподарських культур.
Згодом села почали обгороджувати захисними мурами. Так народилися перші міста. Першим з відомих укріплених міст був Єрихон, заснований на Близькому Сході близько 8350 р. до н. е.
Виникнення землеробства і скотарства привело до важливих змін в усіх сферах життя первісного суспільства. Саме тому вчені й назвали ці зміни «неолітичною революцією».
Неолітична революція — перехід від привласнювальних форм господарювання до відтворювальних, від збиральництва до землеробства, від полювання до скотарства. У ході неолітичної революції з’явилося ремесло, сформувався осілий спосіб життя.
Спільноти землеробів і скотарів на українських землях
Українці належать до тих народів, у житті яких сільське господарство (землеробство і скотарство) відігравало важливу роль протягом всієї історії. Розуміння значення вирощування хліба та розведення домашньої худоби відображене в усній народній творчості нашого народу.
Поступово під впливом природних умов на українських теренах сформувалися два осередки відтворювального господарства. У лісостеповій зоні люди переважно займалися землеробством, а скотарство відігравало допоміжну роль. А от жителі степових регіонів, навпаки, розвивали скотарство при допоміжній ролі землеробства. Про особливості світу землеробів і скотарів можна дізнатися, порівнюючи трипільську та середньостогівську археологічні культури.
Трипільська культура
У період енеоліту, наприкінці VI—III тис. до н. е., на території України, Молдови та Румунії жили племена трипільської археологічної культури. Її назва походить від назви с. Трипілля на Київщині, де в 1896 р. археолог Вікентій Хвойка під час розкопок знайшов давнє поселення.
Головним заняттям трипільців було землеробство. Для рихлення ґрунту застосовували рогові та дерев’яні рала, сучкуваті колоди дерев, а для розбивання грудок — рогові й кам’яні мотики. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо та бобові. Урожай збирали за допомогою кремінних серпів.
Розвиненим було тваринництво. Розводили велику і дрібну рогату худобу, свиней, коней. Важливу роль відігравали також мисливство, рибальство та збиральництво. Як транспортний засіб трипільці використовували запряжені одним чи двома волами сани.
Головними матеріалами для виготовлення знарядь праці в цей час і надалі залишався камінь, а також кістка й ріг. Проте трипільці користувалися й мідними речами, які вміли виготовляти самостійно. Важливим матеріалом у побуті була глина. Її широко застосовували для будівництва жител, виготовлення посуду, речей хатнього вжитку та культових атрибутів. Спеціалісти вказують на технологічну досконалість, розмаїття форм і призначень, а також естетичність оздоблення трипільського посуду характерним розписом.
Поселення трипільської культури розташовувалися біля великих і малих річок, струмків, у місцях, що містили природні захисні елементи. Деякі з них були додатково укріплені ровами. Забудова, як правило, велася в кілька концентричних кіл або овалів. У межах замкнутого контуру житла з’єднувалися глинобитними стінами, утворюючи суцільну стіну захисту. Таких ліній могло бути кілька. Поселення забудовувалися переважно наземними глинобитними з дерев’яним каркасом будинками та заглибленими землянками чи напівземлянками. Наземні будинки за конструкцією могли бути як одно-, так і двоповерховими.
Ранні поселення трипільців складалися з 10-15 жител. У період розквіту трипільської культури будували великі за розміром і чисельністю мешканців поселення, які називають протомістами — попередниками міст. У поселеннях налічувалося від 1600 до 2700 будівель. Про це свідчать археологічні дослідження стоянок трипільців біля сіл Майданецьке й Тальянки на Черкащині.
Поселення трипільців біля с. Тальянки на Черкащині (історична реконструкція)
Багату інформацію про культуру й духовний світ трипільців містить їхня кераміка. Антропоморфні глиняні вироби здебільшого передають образ жінки, з якою пов’язують існування культу родючості землі. Зооморфні статуетки найчастіше зображували бика. Виготовляли також статуетки птахів, ліпні моделі жител і транспортних засобів. Серед археологічних знахідок також є вироби, призначення яких вченими не встановлено. Наприклад, біноклевидні посудини. Ймовірно трипільці використовували під час релігійного обряду напування землі, щоб викликати дощ. Очевидно, землероби розуміли, що від опадів залежить урожай. Однак секрети цих знахідок, як і багато інших унікальних деталей життя й побуту трипільців, ще чекають на дослідження.
Середньостогівська культура
Про життя племен скотарів на теренах України розповідають пам’ятки середньостогівської археологічної культури, що існувала із середини V до середини IV тис. до н. е. Назва цієї спільноти походить від трьох скель (стогів) у м. Запоріжжя. Тут вчений Аркадій Добровольський відкрив пам’ятки поселення, якому дали назву Середній Стіг.
Середньостогівська культура була поширена у степу та на півдні лісостепу України (південь Херсонської, Дніпропетровської, північ Запорізької, Кіровоградської, Полтавської, схід Черкаської та схід Київської областей), у Північному Приазов’ї.
Основу господарства середньостогівців становило скотарство. Розводили велику та дрібну рогату худобу, коней і свиней. Дослідження археологічних пам’яток дали можливість стверджувати, що найбільшу частку домашньої худоби становили коні. М’ясо молодих коней і зрілих жеребців використовували і в їжу.
Знахідки відбитків пшениці-двозернянки, ячменю і проса свідчать, що допоміжну роль у господарстві середньостогівців відігравало й землеробство. Навесні середньостогівці сіяли поля, а потім вирушали випасати худобу. Восени вони поверталися зібрати врожай і підготуватися до зимівлі.
Для виробництва предметів побуту і знарядь праці використовували кремінь, кістки тварин, глину. Серед речей — високогорлі гостродонні посудини, оздоблені у верхній частині гребінцевим, шнуровим та іншим орнаментом, бойові молоти з рогу оленя, тесла, мотики, дрібні крем’яні вироби, глиняні статуетки людини, фігурки кабана, риби тощо. Виробництво кераміки мало домашній характер. Середньостогівці використовували в побуті й трипільський посуд. Це свідчить про розвиток контактів між трипільцями й середньостогівцями.
Скотарі також будували житла, хоча й вели напівкочовий спосіб життя. Зокрема, під час археологічного дослідження Деріївського поселення було виявлено два прямокутні в плані житла з господарською спорудою.
Знахідки решток воза у похованнях наштовхнули вчених на висновок, що люди, які населяли українські терени в добу енеоліту, використовували колесо.
Худоба була найбільшою цінністю та центром релігійних уявлень скотарських племен. Вчені припускають, що образам богів середньостогівці зазвичай надавали рис найшанованіших тварин.
Середньостогівці започаткували практику поховання померлих у курганах і встановлення на могилах кам’яних скульптур.
|
Форми
організації первісних спільнот |
Розвиток майнової нерівності вплинув на відносини в первісному суспільстві шляхом створення інтересів та конфліктів. З появою приватної власності на ресурси, такі як земля, вода та інші природні ресурси, люди почали боротися за доступ до цих ресурсів. Це призвело до зміни в структурі влади та розподілу ресурсів в спільноті.
Розвиток майнової нерівності також спричинив появу соціальних класів, де деякі особи стали мати більший доступ до ресурсів і влади, тоді як інші опинилися в більш непривабливому становищі. Це створило нерівність у можливостях, доступі до освіти, здоров’я та інших благ.
Майнова нерівність також вплинула на соціальні відносини в первісному суспільстві, змінюючи динаміку колективного рішення та співробітництва. Особи з більшим майном та ресурсами могли мати більший вплив на прийняття рішень і спрямовувати їх у свою користь.
Усе це призвело до появи конфліктів та нерівностей в первісному суспільстві, що стали складними викликами для його організації та функціонування.
Вождь — ватажок, лідер громади або племені в первісних людей.
Матріархат — етап розвитку первісного суспільства, за якого громади об’єднувалися на підставі спорідненості по материнській лінії; характеризувався значним впливом жінки на життя громади.
Патріархат — етап розвитку первісного суспільства, за якого спільнота об’єднувалася на підставі спорідненості по батьківській лінії; характеризується провідною роллю чоловіків у житті суспільства.
Плем’я — об’єднання кількох об’єднаних спільним походженням, мовою, вірою і звичаями родів.
Рада — зібрання представників громади, на якому вирішуються важливі питання організації життя спільноти.
Рід — об’єднання кількох родових громад, якому притаманні схожі правила поведінки, звичаї, мова, відчуття спорідненості.
Родова громада — історично перше об’єднання людей, засноване на кровній спорідненості, колективній праці для спільного задоволення потреб.
Сім’я — у первісному суспільстві пов’язані шлюбними зв’язками люди, які вели спільне господарство, побут, виховували дітей тощо.
Старійшини — найбільш досвідчені члени первісних суспільств, яким доручали керувати життям роду чи племені.
Сусідська громада — територіальна спільнота сімей, не пов’язаних родинними зв’язками.
Слово «релігія» в перекладі з латини означає «святість, благочестя, предмет поклоніння». В основі релігії лежить віра в існування надприродних, божественних сил, які створили світ і людину. Явища, які позначають словом «релігія», сягають кроманьйонських часів. Кроманьйонці вірили, що незвичної форми камені, скелі, дерева, інші витвори природи та людських рук можуть бути наділені надзвичайними властивостями. Люди вважали, що, задобривши ці предмети, можна забезпечити собі успішне полювання або риболовлю. Учені називають такі вірування фетишизмом.
Свої уявлення люди втілювали в певних діях – мисливських ритуалах. Так, у печері Тюк д’Одюбер (Франція) виявлено дві глиняні фігурки бізонів, навколо яких збереглися відбитки босих ніг. Учені припускають, що в цих печерах мисливці влаштовували магічні танці та заклинання, щоб зачаклувати тварину.
Деякі мисливці, які полювали на певного звіра (наприклад, ведмедя, носорога, оленя), пов’язували своє життя з цією твариною так тісно, що навіть вважали, що походять від неї. Так складалася віра в походження від предка-тварини – тотемізм.
Часів давнього кам’яного віку сягає зародження традицій вшановувати родючість, утіленням чого є фігурки жінок.
Стародавні люди вірили в потойбічне життя, яке починається після смерті. Небіжчикові в могилу клали зброю, їжу та прикраси, бо вважали, що ці речі стануть йому в пригоді у світі мертвих. Так виник культ предків – поклоніння та вшанування пам’яті померлих родичів.
Із найдавніших часів люди вірили, що грізні сили природи здатні впокорювати чаклуни та шамани. Віру в здатність окремих людей впливати на сили природи та на інших людей називають магією. Згодом люди почали вірити, що природні стихії уособлює могутнє божество – бог Сонця, моря, вітру та інші. Так виникли язичницькі вірування.
У побуті наших далеких предків існувала ціла низка заборон і правил, які регулювали їхнє життя. Ці заборони називають табу. Табу, наприклад, забороняло полювати в певний час, брати шлюб із близькими родичами тощо.
Цивілізаційні центри Стародавнього Сходу в часі і просторі.
Цивілізований світ має певний рівень розвитку у суспільній організації, господарстві, культурі, світогляді, духовних цінностях.
Цивілізована людина поділяє ідеали цивілізованого світу та є їх носієм.
Ознаки цивілізації:
- Розділення ремесла та торгівлі від землеробства і скотарства
- Винайдення писемності близько 5 тисяч років тому.
- Міста з великою кількістю жителів.
- Поділ праці (ремісники, торговці)
- Соціальна нерівність, коли деякі члени суспільства мали більш вигідне становище порівняно з іншими.
- Формування спеціальної групи людей – чиновників, які допомагали правителю управляти державою.
- Китайська цивілізація – Хуанхе, Китайська стіна.
- Шумерська цивілізація – Тигр і Євфрат, Гільгамеш, Іштар.
- Мінойська цивілізація – острів Крит, лабіринт Міноса.
- Індійська цивілізація – Брахма, Інд.
- Давній Єгипет – Ніл, фараон.
Брахма – в індуїстській міфології Брахма є творцем світу. Це один з трьох богів священної тріади – Брахма, Вішну і Шіву.
Велика Китайська стіна – низка кам’яних та земляних укріплень у північній частині Китаю, збудованих з метою захисту північних кордонів Китайської імперії від вторгнень різних кочових племен. Найстаріша частина була збудована ще в 7 столітті до н.е.
Пізніше будівництво нових секцій тривало аж до 16 століття включно. Одна з найвідоміших частин муру збудована у 220—206 до н.е. першим імператором Китаю Цінь Ши Хуан-ді. Небагато з них дійшли до наших днів.
Лабіринт Міноса – в давньогрецькій міфології складна споруда з безліччю заплутаних переходів, спроєктована легендарним винахідником і інженером Дедалом на острові Крит. Він був так хитро побудований, що сам його творець ледь зміг втекти звідти.
Ворота богині Іштар – пам’ятка архітектури давнього Вавилону, восьма брама внутрішнього міста, що була побудована в 575 р. до н. е. за наказом царя Навуходоносора II в північній частині міста. Браму присвячено богині Іштар, за конструкцією є напівкруглою аркою з цегли, цегла, своєю чергою, покрита блакитною, жовтою, білою і чорною поливою.
Гільгамеш – шумерський цар, який за літописом правив приблизно у проміжку між 3000 та 2500 роками до н. е., десь за 400 років до того як була написана про нього поема
Фараон – він вважався живим богом, який після своєї смерті повинен приєднатися до інших богів. Він мав титул Сина Сонця і релігійну, політичну та військову владу в усьому Єгипті. Кожен фараон мав п’ять так званих титульних імен. Фараони з одного роду, котрі правили послідовно, складали династію.
Цивілізації річкових долин
.jpg)
«Єгипет — дарунок Нілу», — писав давньогрецький історик Геродот. Поетичну метафору про значення вод Нілу в зародженні давньоєгипетської цивілізації можна застосувати й до інших перших цивілізацій, що виникли в долинах річок Тигр і Євфрат у Месопотамії, Інд в Індії, Хуанхе в Китаї.
Попри те, що найперші цивілізації розташовувалися далеко одна від одної, у їхньому розвитку спостерігалося чимало схожих рис. Це можна простежити за історичними картами.
.jpg)
Природа річкових долин
Великі річки не одразу були привітними до людини. Для того щоб побудувати процвітаючі держави, давнім хліборобам довелося спочатку зрозуміти і навчитися використовувати природу своїх країн собі на користь.
Ніл (з єгипетської «Хапі», або «річка») немовби затиснутий зі сходу та заходу горами й піщаними пустелями. У Єгипті переважав спекотний і сухий клімат, дощі випадали дуже рідко. Від спеки ґрунт покривався тріщинами, ставав твердим, наче камінь. Протягом 50 днів у країні лютував гарячий вітер хамсин, що нісся з неймовірною силою і здіймав хмари пилу та піску. Лише коли наставала пора розливу річок, Ніл виходив з берегів, зрошував навколишню долину — й єгипетська земля оживала.
Річки Тигр і Євфрат в Месопотамії (Межиріччі) щороку розливалися, несучи життєдайну вологу і родючий мул у долину. Водночас розливи річок завдавали людям проблем. Євфрат у нижній течії, неподалік від впадіння в море, розділявся на численні притоки-рукави. Береги річки були низькі, тому вона частенько змінювала русло на шляху до моря. Старі ж русла перетворювалися на непридатні для життя людини болота. До того ж дошкуляли хмари мошкари, яка полюбляла цю місцину. Глинисті пагорби, спека, болота, мошкара, відсутність корисних для господарювання матеріалів (дерево, камінь) довгий час змушували людей триматися якнайдалі від нижньої течії Євфрату.
Давні хлібороби Китаю селилися на берегах річки Хуанхе. Проте ця річка також норовиста. Під час розливів рівень води в ній піднімався на 5-20 м, загрожуючи повенями хліборобам, які прагнули використати родючий мул для землеробства. Близькість річки була настільки небезпечною, що у давньокитайських письменах слово «нещастя» записували ієрогліфом, який зображував водну стихію. А річку Хуанхе прозвали «Горем Китаю».
Клімат Індії спекотний і вологий. Найвищий на Землі Гімалайський гірський хребет захищає Південну Індію від потоків холодного повітря з півночі. На північному заході цього регіону розкинулась долина найбільшої річки Інд та її притоки. Родючі рівнини чергуються з напівпустелями.
На північному сході Індії розташований басейн річки Ганг. Тут, в умовах підвищеної вологості, росли буйні тропічні джунглі — непрохідні зарості дерев і чагарників. Під час сезону дощів у долині Гангу часто бували повені, а дельта річки перетворювалася на болотисту місцевість.
.jpg)
Налагодження господарювання у річкових долинах Єгипту, Месопотамії, Індії та Китаю потребувало великих зусиль. Під час розливів деякі ділянки землі заливало водою — і рослини гнили. Натомість на деякі ділянки вода майже не доходила — і там рослини засихали. Тому люди здогадалися, що потоки води потрібно регулювати. Вони почали будувати загороджувальні дамби — насипи у вигляді валів із глини й очерету. Землі, до яких не доходила вода, зрошували за допомогою каналів. Щоб звільнити землю під посіви, єгиптянам доводилося осушувати болота, вирубувати чагарники. Такий спосіб ведення землеробства вчені називають іригаційним.
Води для зрошування полів в умовах спекотного клімату потрібно було багато. Наприклад, єгиптянам, щоби зросити гектар землі, доводилося витрачати три тисячі відер води на день. Воду з криниці або каналу єгипетські землероби діставали за допомогою шадуфа — колодязя з механізмом для підняття води. Завдяки наполегливій праці вдавалося домогтися великих і стабільних врожаїв. Життя людей ставало заможнішим, збільшувалася народжуваність. Поселення землеробів приваблювали мешканців інших місцин. Сусідами землеробів ставали ремісники. Поступово землеробські поселення почали перетворюватися на великі міста, які й стали осередками перших цивілізацій стародавнього Сходу.
Немає коментарів:
Дописати коментар